Вхід на сайт



КАЛЕНДАР



Катерина Григорак "Від долі не втечеш": оповідання PDF Друк e-mail
Про бібліотеку - Віртуальна читальна зала
Написав Administrator   
Вівторок, 16 січня 2018, 15:43


 
Від долі не втечеш
 
Було літо. Колосилася на полях пшениця, цвіли соняшники, а високо в небі співав жайворонок. Між ланами пролягала втоптана вузенька стежечка. Ось тут на ній і зустрілися вперше Мар’яна і Дмитро. Стояли один проти одного на вузькій стежечці, а потім обоє розсміялися, бо згадали казочку про двох цапів на містку, які один одному не хотіли вступитись. 
Обоє вчились у столиці, але в різних інститутах. А от зустрілись у чужому селі. Дмитро на канікулах приїхав погостити до свого одногрупника і допомогти йому на сінокосі. А Мар’яну запросила до себе подруга Зоя, з якою вона вчилась.
 
Мар’яна росла і виховувалась у сім’ї лікарів, які вважали себе інтелігентними. А Дмитро - простий сільський хлопець-роботяга. Знайомство з Дмитром глибоких почуттів у Мар’яни не викликало, але з ним їй було цікаво, спокійно на душі. А хлопець, побачивши чорняву дівчину, краса якої його немов зачарувала, втратив спокій. Не один раз вони зустрічались на цій польовій стежині, де з однієї сторони цвіли високі соняшники, а з другої - біліло поле духмяної гречки. Їх обох приємно хвилювала навколишня краса полів, синього неба з білопінними хмарками. Їхні зустрічі скоріш були дружніми, про кохання розмов не було. Такі прості стосунки подобалися Мар’яні, а от Дмитру хотілось більш близьких стосунків - хоча би поцілунків. Але хлопець не міг відважитись на таке. Бачив, що не зачепив він душу дівчини так, як вона в полон взяла його серце, і сама того не відаючи. А от Зої - подрузі Мар’яни - Дмитро припав до душі. Вона бачила, якими очима він дивився на Мар’яну, а тому надії на взаємність не плекала. Розмови, жарти, товариські походи всіх чотирьох на річку - так швидко пробігло декілька сільських буднів. Роз’їхались по своїх домівках: Мар’яна в столицю до батьків, а Дмитро - у своє село, де на нього чекало ще багато сільської роботи. 
Ще ніколи для Дмитра початок занять не був таким бажаним, як цього вересня. Мріяв про зустріч з Мар’яною, про прогулянки з нею по місту. Багато думав про майбутнє життя поруч з дівчиною. А вона, знаючи вимоги і важкий характер своїх батьків, навіть не думала про зустріч із Дмитром, бо знала, що простий сільський хлопець її батькам не сподобається. Згадала, як одного разу до неї додому за конспектом зайшов хлопець - її одногрупник. Тоді їй було соромно за своїх батьків за те, який допит вони вчинили йому. Не раз казали їй: інші знайомляться з багатими іноземцями, а твої знайомі все якісь простачки. Вибирали собі крутого зятя, а не чоловіка для єдиної доньки. 
Якось Мар’яна зустрілась зі своєю однокласницею Софією, яка вчилась у медінституті. Після закінчення школи вони не бачились. Незапланованій зустрічі зраділи обидві. Згадували шкільні незабутні роки, розповідали про своє особисте життя. От тоді Мар’яна і розповіла, як їй важко жити зі своїми батьками. Згадала і про "пунктик" в їхніх головах стосовно зятя-іноземця. А через кілька днів Софія зателефонувала Мар’яні і сказала, що познайомить її з іноземцем зі свого інституту, і, можливо, тоді її батьки перестануть мріяти про зятя-іноземця і нарешті лишать у спокої доньку.
Коли мати дізналась, що Мар’яна зустрічається з іноземцем, то захотіла, щоб донька його запросила в гості. Їй дуже кортіло познайомитись з кандидатом у зяті. У призначений для знайомства день ранком пішла в перукарню, зробила дорогу зачіску. А потім вдома смажила, пекла, варила. Чоловіка послала в магазин за дорогим вином, за тортом. Літала по кімнаті, мов на крилах. І все думала, який же той іноземець. Донька чомусь все тримала в секреті, тільки сказала, що він брюнет, бо знала, що мамі блондини і руді хлопці не подобалися. 
Наближався вечір. І нарешті задзвонив дзвінок. Мати й батько хутенько побігли відкривати двері. На порозі побачили доньку, яка, усміхаючись, тримала за руку негра під два метри зросту.  
- Познайомтесь, це мій наречений Івон, - сказала Мар’яна і додала: - можете звати його Іваном. 
Мати від побаченого і почутого стояла, як вкопана, з відкритим ротом. А в батька з рук випала пляшка з дорогим вином і розбилась об паркетну підлогу. За стіл свого гостя запрошувала дівчина одна, бо батьки закрились у своїй кімнаті і, як не дивно, сиділи тихо. Вино, смачні закуски, торт - все сподобалось гостю. Це була подяка йому від Мар’яни за розіграний спектакль.
А Дмитро все шукав зустрічі з Мар’яною. Не один раз чекав на неї біля педінституту, де вона вчилась. А дівчина все не з’являлась. 
Одного разу зустрів Зою, і та йому розповіла, що Мар’яна пішла від батьків, перевелась на заочне відділення і працює в школі. А ще сказала Дмитрові, щоб він не шукав Мар’яну, не марнував часу, бо він - герой не її роману. Запросила його до себе в гуртожиток, і не один раз він приходив до Зої в гості з надією щось дізнатись про Мар’яну. А коли з альбому дівчини зникла фотографія Мар’яни, Зоя Дмитра більше не запрошувала. 
Пройшло декілька років. В країні стався занепад, безробіття. В конструкторському бюро заводу, де працював Дмитро, скоротили не одного службовця, в тому числі і його. Знайшов роботу в ательє по ремонту телевізорів. Одного дня поїхав по виклику. Двері відкрила красива жінка років двадцяти п’яти, в якій Дмитро відразу впізнав Мар’яну. Вона ж якийсь час мовчки дивилась на нього. Мовчанку порушив Дмитро. 
- Що, не впізнаєш? Невже так дуже змінився? Я - Дмитро, телемайстер, приїхав поремонтувати телевізор.
Обоє були раді такій несподіваній зустрічі. Згадували ті декілька днів у селі, де вони познайомились. Розповідали про своє життя. І ця зустріч не була останньою. Через півроку вони одружились.
Мабуть, народна поговірка - від долі не втечеш - є вірною.


Останнє оновлення на Вівторок, 16 січня 2018, 15:46
 
© 2018 Бібліотека Бурині. Всі права захищено!
© 2010-2011 Бібліотека Бурині: м.Буринь, Сумська обл., Україна.

Опитування

Як частенько буваєте в бібліотеці?
 

Зараз на сайті

На даний момент 34 гостей і 8 користувачів на сайті