Вхід на сайт



КАЛЕНДАР



Олег Сніжко "Історія німецького села Хрещатик (Октоберфельд) на Буринщині" PDF Друк e-mail
Краєзнавство - Історія сіл Буринщини
Написав Administrator   
Понеділок, 04 лютого 2019, 15:05

 
Історія німецького етнічного поселення Октоберфельд (Хрещатик) бере свій початок у 1770 році. Саме тоді на північні землі Слобожанщини переселяються кілька десятків сімей зі Східної Прусії. На відміну від Південної України, де в цей час згідно з указом імператриці Катерини ІІ, а згодом і указу Павла І виникає досить багато німецьких сіл, для наших земель сучасної Сумщини це було нетипове явище. Наша місцевість на той час була порівняно густонаселеною і вільних земель, не включених до селянського землекористування, тут було небагато. Лише частина їх належала до державного резерву і виділялася для розвитку поміщицького господарства та наділення так званих казенних хліборобів – тобто державних селян. На всіх землях сучасної Сумщини це було лише одне з двох німецьких поселень, тож являлося унікальним.
 
Для утворення поселення і розвитку землеробства були виділені північно-західні терени Полтавської губернії – крайня межа Роменського повіту. Село Октоберфельд було засноване німецькими колоністами на кордоні трьох губерній – на межі Полтавської, Курської та Харківської. Це були відповідно крайні землі Роменського, Путивльського та Лебединського повітів. Саме у цій частині Роменщини і знаходилися землі державного резерву. Із земель сучасного села Болотівка (в ті часи „Степ”) виділялися угіддя для наділення солдатів – рекрутів, що віддали службі в Російській армії 25 років свого життя. Частина саме цих земель і була виділена німецьким колоністам. Ґрунти місцевості були не високої якості, перезволоженими. Першим жителям доводилося затрачати чимало зусиль для того, щоб окультурити їх. Землі, виділені німецьким поселенцям, межували із власністю селян Чернечої Слободи, до складу якої входили у ХVІІІ – першій половині ХІХ століття і сучасні Сніжки. Тож з приводу межового спору тут трапився конфлікт, що був зафіксований архівними документами. Учасники його були навіть ув’язнені у повітовій в’язниці Путивля до з’ясування обставин.
 
Село було забудоване за традиційною для німецьких поселень схемою, обнесене ровом, який одночасно грав роль дренажної системи. Вона потрібна була для того, щоб знизити рівень ґрунтових вод. Поселення знаходилося у верхів’ї невеличкої притоки річки Терн – річечки Жучка, яру з однойменною назвою поблизу урочища Гуляй Поле. Саме село було рівновіддалене від хуторів Великі Мельники, Очакові Мельники та Коробчиного хутора, що належатимуть пізніше до складу Сніжківської сільської Ради. Майже на такій же відстані від Хрещатика були села Тимофіївна, Біжівка (в ті часи Сафонівка) та хутору Свободного (нині у складі села Тимофіївка Жуківської сільської Ради). Поселення було засноване на шляху, що з’єднував хутір Хвастівці з Тернами. Неподалік проходила інша ґрунтова дорога від сніжківських хуторів до Тернів. Це давало можливість поселенцям підтримувати тісні контакти з місцевим українським населенням.
 
На невеликій відстані від Хрещатика проходили дві більш значимі старі дороги Путивль – Ромни та старовинний Ромаданівський шлях. Близькість цих шляхів дозволяла колоністам включатися в торгівлю більш великих масштабів. Село було забудоване компактно і простягалося із заходу на схід на відстань близько трьох кілометрів (у 40-х рр. ХХ ст.). У плані це була одна сільська вулиця з досить глибокою забудовою господарськими будівлями. Хоча на певній відстані від неї були і господарства окремих жителів (згідно топографічної карти Генерального штабу Червоної армії 1941р.)
Будівлі селянських хат і господарських споруд якісно відрізнялися від хат навколишніх українських сіл. Тут не було традиційних для української землі хат-мазанок під солом’яною стріхою. Будинки були більші за розмірами, покриті металевою бляхою і мали типове німецьке планування.
 
Інший вигляд, ніж звичні для Полтавщини, мали і господарські будівлі – хліви, сажі, клуні, комори та ін. Громадські будівлі мали оригінальні декоративні прикраси – різьбу по дереву та ін. Як відмічали сучасники, у першій половині ХХ ст. німецькі хати мали значно більший асортимент меблів, ніж традиційна селянська хата українців.
Оригінальним був і сільський пейзаж. На відміну від сусідніх українських сіл з обов’язковими для них вишниками, сливниками та іншими фруктовими деревами, що органічно доповнювали сільську ландшафтну архітектуру, у Хрещатику було строге чітке планування подвір’я. Проте сади були теж, до того ж значно більші. Вони мали частково промислове призначення і відзначалися досить різноманітними сортами яблук, груш та інших фруктових дерев та кущів, в тому числі європейської та місцевої народної селекції.
 
В цілому, як згадували люди, котрим довелося наймитувати у німців, Хрещатик, як і його жителі був значно заможнішим за сусідні села. Але все це давалося тяжкою працею. Німці, відзначаючись традиційною пунктуальністю та працелюбством, досить швидко освоїли та окультурили цілинні землі. З цією метою була створена ціла мережа меліоративних каналів та гідротехнічних споруд. Селяни чітко стежили за рівнем води в системі і регулювали його залежно від пори року, погоди та інших чинників. Пізніше, зі зруйнуванням села у 80-х роках ХХ ст., на цій землі було знову проведено меліоративні роботи. Проте нова система меліорації ґрунту виявилася вже не такою ефективною.
 
Маючи землеробство, як головне заняття, жителі села досягли у ньому серйозних результатів. У міжвоєнний період ХХ століття у цьому селі збиралися одні з найвищих урожаїв у окрузі. Цьому сприяло традиційно бережливе ставлення до землі, розумно організована сівозміна культур, якісний сільськогосподарський реманент та інші чинники. Дуже ретельно ставилися селяни-колоністи до підвищення родючості грунтів, у тому числі через внесення органічних добрив. Якщо українські селяни вивозили гній на поля в зимовий час, дещо вільніший від інших господарчих робіт, то в Хрещатику цього не було. Розуміючи, що вміст азоту через вивітрювання різко зменшується, вони вносили гній безпосередньо перед оранкою поля, хоча це й додавало роботи в гарячу пору. До того ж старалися вносити не гній, а перегній, який був ефективнішим добривом.
 
Окрім землеробства, у селі високий рівень розвитку мали й інші заняття – скотарство, птахівництво, ремесла та промисли. Тут теж були великі досягнення. В селі двічі на рік проходили ярмарки: Андріївський (13 грудня) та Воздвиженський (27 вересня). Маючи великі господарства, селяни багато видів робіт виконували спільно, до того ж широко залучали до праці наймитів із сусідніх сіл. І якщо наймити місцевих українських поміщиків та заможних землевласників скаржилися часто на низьку оплату праці їх роботодавцями, то відносно німців таких скарг, ймовірно, не було зовсім. Більше того, одна з жінок, тодішня жителька Степу, згадувала, що коли вона була молодою дівчиною у наймах у Хрещатику, до неї ставилися дуже добре. Коли вона мала виходити заміж, господиня, окрім плати за роботу, дала їй чимало полотна, рушників та іншого приданого. До того ж допомагали збирати придане мало не всі жителі цього села. Це ще одне свідчення чуйності та співчуття місцевих німців.
 
Ці риси характеру у великій мірі були продиктовані глибокою релігійністю колоністів. Переселившись за тисячі кілометрів від історичної батьківщини, німці зберегли віру предків. У селі було збудовано два храми (ймовірно, католицький костел і протестантська кірха). Переселенці дотримувалися звичаїв предків і «своїх» релігійних свят.
╔■■■════════════════════════════════════════════■■■╗ ║►Щоб прочитати продовження тексту, будьласка, авторизуйтеся або        ║ ║зареєструйтеся на сайті ■■■                                                                            ║ ╚═════════════════════════════════════════════════╝


Останнє оновлення на Понеділок, 04 лютого 2019, 15:25
 
© 2019 Бібліотека Бурині. Всі права захищено!
© 2010-2011 Бібліотека Бурині: м.Буринь, Сумська обл., Україна.

Опитування

Як частенько буваєте в бібліотеці?
 

Зараз на сайті

На даний момент 67 гостей на сайті