Вхід на сайт



КАЛЕНДАР



Михайлівка PDF Друк e-mail
Краєзнавство - Історія сіл Буринщини
Написав Administrator   
Понеділок, 13 лютого 2012, 10:14

Село Михайлівка

 

Матеріал надала Кулик О.С., бібліотекар Михайлівської сільської бібліотеки-філії Буринської РЦБС

 

Село Михайлівка розташоване за 7 км від районного центру м.Буринь і залізничної станції Путивль. Площа села 501 га. Кількість населення 1248 чоловік. Михайлівська сільська рада заснована у 1926 році. В сільську раду входять села: Михайлівка, Чаша, Бондарі, Темне, а у 1959 році було приєднано село Новоолександрівку.

Село розташоване на території північно-східної частини Придніпровської низовини. Раніше ця місцевість була пустинною. По степу протікала річка, спокійно несучи свої води зі сходу на захід. Річка Чаша - ліва притока річки Сейм (притока річки Десни). Річка була глибокою і повноводною, з пологими берегами і річковою долиною. Раніше по цій річці сплавляли ліс. По берегах росли чагарники, осока та високий густий очерет. У водах річки було багато риби, по зарослях – дичини. Це було хороше місце для полювання на дичину.

Проходив час і річка поступово замулилась перетворилася подекуди в болото і заросла болотяною рослинністю: верболозом і комишем.

Про  походження назви річки Чаша в народі зберігається легенда, ніби Катерина II – російська цариця об’їжджаючи прикордонні володіння півдня Росії, їдучи берегами річки, загубила дорогу чашу. Інше сказання, більш достовірне , говорить про те, що річка починає свій виток із двох рукавів, які на окраїні села стікаються в одне русло, утворюючи з обігнутої суші чашу. Від назви річки пішла і назва села.

Михайлівка була заснована в другій половині ХVІІ століття селянами, що втекли в наші краї від жорстокого гноблення польських феодалів на вільні тоді землі поблизу кордонів Російської імперії. Ці землі в давні часи були безлюдні і називалися «дике поле». Ця частина південної окраїни Російської держави пізніше отримала назву Слобідської України. Ніби крізь відкриті ворота раз у раз вторгалися з «дикого поля» в порубіжні російські волості грабіжницькі орди кримських і ногайських татар.

Для надійного захисту  російський уряд запроваджував сторожову й станичну службу, а в кінці 30-х років 17 ст. почав будувати Бєлгородську лінію – грандіозний оборонний бар’єр з добре укріплених міст – фортець, острожків, валів та інших фортифікаційних споруд. Всюди по цій лінії уряд селив російських служивих людей.

Землі сучасного с.Чаша одержав від царя за військову службу генерал –поміщік Гаврило Олександрович Гамалія, заснувавши свою резиденцію на лівому березі ріки Сейм у селі Клепали. Його брат Микола Олександрович був надвірним радником, у володіння одержав землі сучасного села Михайлівка. Походили Гамалії з роду козацької старшини Лівобережної України.

Перші поселенці з’явилися у 1844 році на території Старої Чаші на лівому березі річки Чаша. Сюди виселив пан Гамалія із своїх володінь самих неблагонадійних селян-бунтарів та злочинців. Перші виселенці були Карпенки з села Карпилівка, Алтинцеви з села Алтинівки, Яцуни з села Яцини, Шалаки – куплені за собак у селі Черепові і злочинці Лавдирович та Глущенко – згодом на клопотання Гамалії перед царським урядом були вислані в Сибір. Всього поселенців було сім дворів.

Поступово село Збільшувалося, але і тут серед степу поселенці змушені були працювати на свого пана. Панщина доходила до п’яти днів на тиждень і лише один день залишався для себе.

З лівого берега річки землі с.Михайлівка належали поміщику Михайлу Вамбольському, який був одружений на дочці Гамалія Уляні і одержав ці землі у придане в кількості 500 десятин і дубовий ліс, який називався Левадою. Згодом ліс був вирубаний жителями в роки громадянської війни.

У 1862 році пан Гамалія, розширюючи свій господарський двір, селян, що жили близько двору виселив до річки Чаша. Вони поселилися на правому березі річки. Виселено було 20 дворів (127 чоловік та 128 жінок). Цей хутір став називатися новою Чашею. В селі не було жодного освіченого селянина.

«Панська» воля 1861 року докотилася і до селян Михайлівки. Селяни звільнялися від особистої залежності від поміщика, та платили викуп за землю по 18 крб за наділ на рік протягом декількох років. Селянські наділи були дуже малі: по 1,5-2,25 десятин. Наділ одержували тільки чоловіки, тому дівчата були великою обузою в сім’ї. Вони були змушені батрачити в заможних односельців.

╔■■■════════════════════════════════════════════■■■╗ ║►Щоб прочитати продовження тексту, будьласка, авторизуйтеся або        ║ ║зареєструйтеся на сайті ■■■                                                                            ║ ╚═════════════════════════════════════════════════╝
 


Останнє оновлення на Четвер, 07 серпня 2014, 15:29
 
© 2018 Бібліотека Бурині. Всі права захищено!
© 2010-2011 Бібліотека Бурині: м.Буринь, Сумська обл., Україна.

Опитування

Як частенько буваєте в бібліотеці?
 

Зараз на сайті

На даний момент 47 гостей на сайті