Вхід на сайт



КАЛЕНДАР



Гвинтове PDF Друк e-mail
Краєзнавство - Історія сіл Буринщини
Написав Administrator   
Середа, 01 лютого 2012, 10:11

Історія виникнення села Гвинтове


Дані зібрані в кінці грудня 2006 р. Допомога надана вчителем-пенсіонером Леоненко Іваном Захаровичем.
Матеріали зібрала вчитель історії Мажуга С.П.


Сотні років тому наша місцевість входила до великої території, яка називалась Диким полем, або «Южная окраина России». Територія була рідко заселена. Найближчим містом був Путивль, який перший раз згадується в літописах у 1146 році. Територія була вкрита дрімучими лісами та непрохідними болотами.

За два кілометри від села протікає річка Сейм. Росія була зацікавлена у зміцненні південних рубежів. Одним із форпостів був Путивль. У середині 18 століття під тиском Польщі та Литви великі маси селян Київщини та Черкащини зазнавали різноманітних утисків від іноземців. Часто їх положення було рабським, а тому великі маси селян покидали свою місцевість і масово переселялись на схід України. Вони потрапляли в Путивль. Путивльський воєвода не знав, що з ними робити. Він просив поради у російського царя Олександра Михайловича Романова. Той велів, щоб чоловіків записували до війська, а жінкам давали «примітивне житло». У 1688 році до Путивля прибула велика маса біженців із заходу. Путивльський воєвода, порадившись із місцевими монахами, вирішив розселити біженців за 18-20 верст від Путивля. Так під тиском Литви біженців поселили там, де тепер знаходиться село Литвиновичи Кролевецького району, а під тиском Польщі прибувших біженців поселили там, де тепер знаходиться село Лямівка Путивльського району.

У 1688 році монахи Путивльського монастиря на Гвинтовому струмку, який бере свій початок з болота біля села Червоний Яр Конотопського району, побудували однокам’яний водяний млин. Від назви струмка і походить назва нашого села «Гвинтове». Після побудови водяного млина почалося інтенсивне заселення нашої місцевості. Цей млин був побудований там, де зараз розташована вулиця Дранівська. Одночасно біля млина був споруджений дерев’яний міст, через який проходив кінний транспорт по дорозі з Бурині на Конотоп. Першими оселями нашого села були землянки, потім стали будувати глинобитні хати, далі – лісні, а вже потім – дерев’яні.

Забудова проводилася там, де тепер знаходиться вулиця Горова. З цієї місцевості, яка височить над всією територією, добре проглядалися навколишні краєвиди. На захід йшов лісостеп, який інтенсивно розорювався кіньми та волами. На північному сході протікає річка Сейм, долина якої утворює сіножать площею до 1000 гектарів. Ця сіножать називається Красненською і був період, коли наше село тимчасово називалось Красенем (1825-1850 рр.). На півдні від села знаходиться Верзанська болотина. Ця назва зберігається і до сьогоднішнього дня, є навіть вулиця, яка називається Верзаньська. З південного сходу до села прилягає Охрімовський ліс, площа якого приблизно дорівнює 1000 гектарів, а на сьогодні становить 450 га. У лісі водилося багато різноманітних тварин, навіть бурі ведмеді і частина території вирубаного лісу ще й зараз називається Ведмеже.

Населення займалось вирощуванням польових культур та розведенням сільськогосподарських тварин.

У 1861 році в селі було два поміщики: Єфремов і Степанов. Цього ж року Віктор Степанович Єфремов помер і його поміщицькі справи прийняла малолітня дочка. Селянам дозволялося купувати землі та різні угіддя. Проте купувати землі було на  що. Продавалось дешево болото. Його ніхто не купував, бо одна десятина «Верзанской болотины давала два пуда болотного ржавого сена». У цей період люди розпочинають добувати торф, який і добували аж до 1970 року.

В кінці 19 століття у селі було п’ять поміщиків: Костянтинов, Єфремов, Степанова, Воропанов і Марков. Найбільша поміщицька економія знаходилась на вулиці Горовій. В цей період (1900 рр.) у селі за клопотанням сільського старости Романа Синякова відкривається двокласна сільська школа. Однією з учительок була Олена Іванівна Суворова. Років через п’ять будується сільська церква. Першим уроком у школі завжди було Слово Боже, в кутку в класі знаходилась ікона.

Події 1905 року докотились і до нашого села: частково була розгромлена поміщицька садиба, лавка бакалійника. За непокору частину людей було заслано, 16 учасників відправлено на каторжні роботи. У 1870 році в селі було 568 дворів і 1684 жителів.

Радянську владу встановлено у грудні 1917 року. На території сільради було дві первинні партійні (77 комуністів) й три комсомольські (136 комсомольців) організації. У 1930 році з артілі утворився колгосп. За виробничі успіхи 142 трудівники села нагороджено орденами й медалями.

На фронтах Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників воювало 752 жителі, з них 131 нагороджено орденами й медалями. У Гвинтовому війна проходила з 1941 по 1943 роки. Не повернулось з фронту 444 чоловіки. У 1951 році споруджено пам’ятник воїнам, що загинули на фронті. Пізніше був споруджений меморіал.

У 1971 році зруйновано церкву, на місці якої побудували Будинок Культури. У 1991 році в приміщенні відділення зв’язку відкрили нову церкву, яка діє й до цього часу.

У 1992 році з колгоспу утворили спілку селянських господарств «Нива», яку перейменували у 1995 році у акціонерно-пайове товариство «Нива». На сьогоднішній день АПТ «Нива» розпалося, землю розпаювали, а селяни отримали державні акти на землю, які здають в оренду.

У селі діє школа, в якій навчається 79 учнів. На жаль, село занепадає, бо немає робочих місць для молоді. Всі молоді люди виїжджають на заробітки, тому перспектива для розвитку села відсутня.

З історії села Гвинтове Буринського району Сумської області (1945-2006 рр.)


У роки Великої Вітчизняної війни наше село зазнало величезних матеріальних втрат, але найболючішим були людські. На фронтах війни проти фашистських загарбників билися 752 жителі, з них 444 чоловіки не повернулося додому, віддали своє життя за свободу і незалежність Батьківщини. В 1953 році в центрі села було споруджено пам’ятник воїнам, що загинули на фронтах війни.

За надзвичайно важких умов відбудовувалось сільське господарство. Відновив свою діяльність колгосп імені Петровського, а з 1959 року «Вперед до комунізму». Непосильну роботу виконували жінки, діти, літні люди. Звичайним було явище, коли корів використовували як тяглову силу. Землю обробляли кіньми, волами і в ручну лопатами. У 1947 році в селі було 9 рільничих бригад. Так бригада № 6 мала 100 працездатних жінок. На цей час в колгоспі було 2 вантажні машини (полуторка ГАЗ-ММ і ЗІС-5),  і дві молотарки (які в селі називали молоточками).
Трактори постачала Попово-Слобідська МТС
Перший трактор (дизель ДТ-54) з’явився в селі в 1954 році. Тракторист Єрьомін Іван Федорович. Крім того в цей час в селі з’явились трактори марки ХТЗ 15-30, НАТІ, «Челябінець», Універсал. З’явились тоді і перші самохідні комбайни.

У 1985-1990 роках в колгоспі було приблизно 60 тракторів, 12 комбайнів, 30 автомобілів різного призначення.
Головами колгоспу в різний період були (в хронологічній послідовності):
1.    Павленко Кузьма Олексійович 1945-1951 рр.
2.    Шевчук Павло
3.    Макаров В’ячеслав Андрійович 1954-1964 рр.
4.    Лук’яненко Петро Андрійович
5.    Федоренко Михайло Іванович
6.    Пірковський Олексій Федорович
7.    Жорно куй Віктор Олександрович
8.    Шевяков Валерій Тимофійович
9.    Єршов Василь Михайлович

На сьогодні на території сільської ради сільськогосподарської землі обробляється підприємцями різного виду власності: місцеве фермерське господарство «Сад», ТОВ «Духанівське» Конотопського району. Дуже багато земель пустує.

Село в роки війни 1941-1945 рр.

Мирна  праця наших односельчан була перервана віроломним вторгненням німецько-фашистських військ на нашу землю 22 червня 1941 року. Грізна небезпека нависла над свободою і незалежністю нашої Батьківщини.
Всі ходили якісь принишклі, стривожені,  налякані і сумні. Велике затаєне горе носив кожний у своєму серці і не хотів ні з ким іншим ділитися ним. Не хотів, бо знав, що від цього нікому з них не полегшає: у кожного своє – і не менше.

З перших днів війни із сіл Гвинтове і Нечаївка вирядили першу партію чоловіків на захист рідної землі. Короткий мітинг за селом. Важкі хвилини прощання, для багатьох із них воно стало останнім. І так майже кожного дня… Аж доки не вирядили останнього. У 1941 році мобілізовано 267 чоловік, в 1943 – 66 чоловік, в 1944 – 2 чоловіки. Найстарший – Білокоз Микита Андрійович, 1892 р.н., наймолодший – Голосний Василь Васильович, 1927 р.н., якому в 1943 році виповнилось тільки 17 років.

З початком війни на Схід в Саратовську область була евакуйована Попово-слобідська МТС, яка обслуговувала наш рідний колгосп ім. Петровського. Серед евакуйованих трактористів була наша землячка Леоненко Марія Олександрівна, яка працювала в жіночій тракторній бригаді на тракторі ХТЗ 15-30. За ударну працю в тилу МТС була нагороджена перехідним червоним прапором, який після звільнення Буринщини було вручено першому секретареві районного комітету Комуністичної партії Кривенко Роману, а Леоненко Марію Олександрівну було нагороджено медаллю «За доблесну працю в роки Великої Вітчизняної війни».

На початку вересня 1941 року через село Гвинтове відступала піхота Червоної Армії в сторону міста Путивль. Зі спогадів Пелющенко Марії Федорівни: «Біля школи на перехресті був колодязь, з якогого солдати заливали воду в автомашину, «полуторку». Всі боялися німців. Багато людей покидали свої домівки і ховалися в яру біля села Коновалове. В одній частині села, зі сторони Бурині, вже були фашисти, а в другій частині села, зі сторони Путивля, відступаючі червоноармійці. Над селом пролетів наш літак, який скинув бомби. Одна з них попала в хату Бешихи, деякі хати загорілися (Капустина Йосипа, Пелющенка Федора),  бомби літак скинув над Красненським луком. Там і дотепер є дві великі воронки. Нашого літака переслідували німецькі літаки».

╔■■■════════════════════════════════════════════■■■╗ ║►Щоб прочитати продовження тексту, будьласка, авторизуйтеся або        ║ ║зареєструйтеся на сайті ■■■                                                                            ║ ╚═════════════════════════════════════════════════╝


Останнє оновлення на П'ятниця, 22 березня 2013, 09:54
 
© 2018 Бібліотека Бурині. Всі права захищено!
© 2010-2011 Бібліотека Бурині: м.Буринь, Сумська обл., Україна.

Опитування

Як частенько буваєте в бібліотеці?
 

Зараз на сайті

На даний момент 17 гостей і 7 користувачів на сайті