Вхід на сайт



КАЛЕНДАР


Краєзнавчі розвідки
Віктор Гагін "Бурині як місту - 50 років" PDF Друк e-mail
Краєзнавчі розвідки - Краєзнавство
Написав Administrator   
Понеділок, 14 квітня 2014, 14:40
 
31 липня 2014 року виповнюється 50 років, як селище міського типу Буринь віднесено до категорії міста районного підпорядкування. 
Кожне село, місто, як і людина, мають своє ім’я, час народження. Унікальна історія міста Буринь. Його попередником було літописне місто Бирин, що в давнину розселялось саме на р. Чаша – лівій притоці р. Сейм, відоме в історичних джерелах з 1362 року. В кінці XVI ст. внаслідок посилення нападів кримських татар і інших нападників обезлюдніло. 
В середині XVII ст. на його території заново заселилось поселення майже з однойменною назвою – Буринь. 
Згідно з договором між Литвою і Москвою 28 березня 1503 року все Посейм’я відійшло до Москви. У XVII ст.(1627 р.) згідно грамоти царя Михайла Федоровича Романова церква Великого чудотворця Миколи Великорецкого мала у володінні землі на території сучасного міста Буринь (у той час ця місцевість називалася «Борынские дубровки»). Це територія нинішніх вулиць: Свердлова(Стара Буринь), Нова Буринь( нинішня Першотравнева), Оноховка, Слобідка, Шкільна ,с. Шилівка( нині вул. Червоного прапора Суворова і Чубаря), Леніна та ін.
Останнє оновлення на Понеділок, 14 квітня 2014, 15:11
Детальніше...
 
Віктор Гагін "Буринь у складі УНР" PDF Друк e-mail
Краєзнавчі розвідки - Краєзнавство
Написав Administrator   
Понеділок, 14 квітня 2014, 14:03
У XX ст. була перша спроба створити незалежну державу на українських землях. 7.ХІ.1917 була  проголошена Українська Народна Республіка доби Центральної Ради. Вищим законодавчим органом до скликання Українських установчих зборів вважалася сама Українська Центральна Рада (УЦР), яка з березня 1917 р. поступово перетворювалася на центр українського політичного життя, представляючи інтереси спочатку переважно українців, а згодом і національних меншин, що мешкали на території УНР.  
                                                                                            
Органи місцевого самоврядування вважалися водночас і органами місцевої влади, і органами державного управління. Поряд із земськими зібраннями, думами й управами діяли створені УЦР губернські, повітові, волосні, сільські, міські українські народні ради, народні управи, селянські з'їзди, Ради селянських, Ради робітничих, Ради військових депутатів, місцеві органи селянських спілок, численні військові комісари тощо. Новий адміністративний поділ УНР на землі Центральна Рада здійснити не встигла.                         
Ліквідована в ході поразки українських визвольних змагань 1917–1920 років. В 1921 році територія республіки за результатами Ризького договору 1921 року була анексована між Польщею з одного боку, УРСР і Радянською Росією з другого. Протягом 12 листопада 1920 — 22 серпня 1992 року Уряд республіки перебував у вигнанні, а потім саморозпустився через відновлення незалежності України[1].    
                              
П.М. Попов у статті «Діалектичні спостереження на північно-східному кордоні України» зробив висновок про споконвічність українського населення, як основного в певній частині Путивльщини, до того часу, як в 1502 році Путивльщина стала сіверським містом та його околицями заволоділи Великороси й зробили його важливим стратегічним окремим пунктом Московської держави. Він також зазначив про українські  поселення що річках Конотопці й Чаші при Сеймських млинах, що їх було збудовано за участі спеціалістів цієї справи «черкас»(українців) ще в половині XVII ст. Частина сучасної території Буринщини до квітня 1925 року входила в межі Путивльського повіту.                                                                                                                                              
Тому закономірно на початку XX ст.  було намагання приєднати землі Путивльського повіту до України. Зокрема, за часів Гетьманату Павла Скоропадського(1918-1919років), коли точилася  боротьба за відновлення незалежності української держави, до України було приєднано Буринь, Путивль, Миропілля, Суджу, Рильськ[2]. 
 
Путивльське повітове земське зібрання вже на перших своїх засіданнях у 1917 році розглядало питання про можливість приєднання повіту до України. Було навіть винесено рішення про входження міста Путивль і 13 волостей Путивльського повіту до складу УНР. З цього приводу делегація путивлян прямувала в Київ, в Центральну Раду Земське зібрання на своїх засіданнях розглядало конкретні питання, що стосуються життя  Путивльського повіту саме у складі Української держави: можливість судноплавства між Путивлем і Києвом, перехід викладання в школах на українську мову, увічнення пам'яті Т. Г.Шевченка. У місто був введений гарнізон військ Центральної Ради.

Постановою Ради Міністрів України від 14 серпня 1918 р. Путивль визнавався українським. Під час Гетьманату повіт був включений в Чернігівську губернію України.  Підрозділи Центральної Ради незабаром були вибиті з Путивля червоними партизанами. Тим не менш, той факт, що Путивльський край є частиною України, визнавався і більшовиками. У січні 1919 р. радянське керівництво Курської і Харківської губерній прийшло до згоди про належність Путивльського повіту Україні. Але до осені того ж року Путивль був захоплений денікінцями і підпорядкований Орловській губернії.      
Після вигнання білогвардійців адміністративно-територіальний поділ було відновлено в своєму колишньому вигляді.

      На початку 20-х років Путивльський повіт знову відійшов до Курської губернії РРФСР. Але населення багатьох волостей раніше висловлювало прагнення приєднатися до України. Такі настрої приймалися до уваги владою. У 1921 р. було прийнято рішення про передачу Конотопського повіту УРСР Грузчанскої і Казачанскої волостей. У 1924 році  Путивльський повіт взагалі ліквідували...
Були спроби виокремити 8 волостей(90.000душ) Путивльського повіту, залюднених українцями, в окремий повіт. Це такі волості: Буринська, Великонеплюївська, Гвинтівська ,Глушецька, Клепальська, Краснослобідська, Миколаївська, Попово-Слобідська, Черепівська.                                                                                                                                
Ось так тоді це виглядало:                                                                                                            
 12 грудня 1917 року нарада Головної Комісії по справах виборів до Установчих Зборів Української Народної Республіки з головами окружних комісій України.                           
Представник Путивльської Повітової Комісії (Курської губернії) О.Лук’яненко заявляє, що вибори в Путивльському повіті пройшли добре, не зважаючи на те що бракувало потрібних коштів для проведення їх. Що торкається виборів до Українських Установчих Зборів , то тут справа стоїть так: з етнографічного боку весь повіт поділений на дві частини. Одна частина – (8 волостей - 90. 000душ) залюднена українцями, а друга частина (3 волості-50. 000 душ населення) залюднена великоросами і обмосковленими українцями, котрі утративши українську мову, зберегли однак українські звичаї, побут тощо.
 Нещодавно ці 8 волостей скликали в м. Путивлі з’їзд представників для вирішення питань про приєднання Путивльського повіту до України і участі в Українських Установчих Зборах. Збори постановили – приєднатись до території Української Республіки і взяти участь в виборах до Українських Установчих Зборів. Тут же були обрані кандидати до Українських Установчих Зборів і члени Центральної Ради.
 Одночасно Збори постановили що коли б решта волостей Путивльського повіту не захотіла приєднатись до України – утворити з українських волостей повіту окремий повіт з повітовим містом Буринню. Отже опираючись на це, Комісія з охотою візьметься до переведення виборів в Путивльському повіті[3]. 
 Питання збереження кордонів українського Посем’я і сьогодні актуальне. Нині є спроби дестабілізації обстановки на цьому кордоні з Росією.
Джерела                                                                                                                                                         1. Президент УНР в екзилі Микола Плав'юк передав грамоту Державного Центру УНР Президентові України Леоніду Кравчуку, що Українська Незалежна Держава, проголошена 24 серпня 1991 року, є правонаступницею УНР                                                                                      2.Постанова Ради Міністрів України від 14 серпня 1918 року про адміністративне підпорядкування деяких повітів Мінської, Могилівської, Курської та Воронезької губерній.  
3.ДАСО. - Вісти Головної Комісії по справах виборів до Установчих  Зборів УНР. Четвер, 4 січня 1918р. №9.

Віктор Гагін, член Національної спілки краєзнавців України
 м.Буринь        

Останнє оновлення на Понеділок, 14 квітня 2014, 14:10
 
Віктор Гагін: Перші православні храми Буринщини PDF Друк e-mail
Краєзнавчі розвідки - Краєзнавство
Написав Administrator   
Вівторок, 01 квітня 2014, 08:49
Воскресенська церква села Черепівка (мал. Л. Капітоненко) 
 
У селі Червона Слобода (колишня Красна Слобода) була побудована одна з перших церков на Буринщині. Стольник і полковник Григорій Іванович Аннєнков, власник села Красна Слобода в Путивльському повіті (нині – Буринський район), збудував у 1692 р. в цьому селі церкву, пожертвувавши для неї 10 четвертей  власної землі…
Останнє оновлення на Вівторок, 01 квітня 2014, 09:07
Детальніше...
 
Віктор Гагін «Відродити історію Бурині» PDF Друк e-mail
Краєзнавчі розвідки - Краєзнавство
Написав Administrator   
Середа, 12 березня 2014, 15:30

З  Путивльським Посейм’ям пов’язуються р. Чаша і сучасне місто Буринь, р. Єзуч, р. Гвинтівка і  с. Гвинтове, села: Червона Слобода,  Клепали, Піски. 

Перші свідки історії Бурині -  священики Путивльської Микільської церкви:  піп Юрій Іванів син Почасєєв і диякон Степан Григор'єв син Кортавцова. Почасєєви – стародавній рід путивльських священиків, з якими пов’язана історія заснування сучасного міста Буринь.      

Про те, що  територія сучасного міста Буринь на початку XVII ст. належала священикам Путивльської Микільської церкви написано в Путивльських писцевих книгах 137-го(1628/29) років.

Останнє оновлення на Середа, 12 березня 2014, 15:54
Детальніше...
 
Тоді нас міг врятувати хліб, тепер нас врятує пам’ять... PDF Друк e-mail
Краєзнавчі розвідки - Краєзнавство
Написав Administrator   
Неділя, 01 грудня 2013, 20:16

«Засвітимо свічі в скорботні хвилини,

Пошлемо молитву в небесні глибини.

Молитву до Бога, молитву за тих,

Чий голос від голоду в муках затих… »

Л. Ф. Браташ

 

Традиційно, останньої середи місяця, у центральній районній бібліотеці відбулося чергове засідання краєзнавчого клубу «Буриніка», присвяченого восьмидесятим роковинам Голодомору 1932 – 1933 років.

На зустріч із краєзнавцями було запрошено гостей із відділення соціально-побутової адаптації Буринського районного територіального центру соціального обслуговування «Університет III віку», який очолює Ситник Анна Савелівна, голову районної організації ветеранів Ангеліну Антонівну Кнуренко, творче подружжя Браташів Олександра Григоровича та Ларису Федорівну. 

        Захід почали з перегляду фільму «Пам'ять про голод у Пісках живе» Анатолія Дмитровича Заступа –  члена Національної спілки краєзнавців України (2012 року), керівника кіно-відео студії «Буринь» (1977 – 2007 років). До речі, Анатолій Дмитрович у 2008 році взяв участь у Міжнародному кінофестивалі «Кінокімерія» і цей фільм став переможцем у номінації «За емоційне розкриття теми голодомору».

Останнє оновлення на Середа, 12 березня 2014, 15:47
Детальніше...
 
«ПочатокПопередня12345678910НаступнаКінець»

Сторінка 8 з 11
© 2017 Бібліотека Бурині. Всі права захищено!
© 2010-2011 Бібліотека Бурині: м.Буринь, Сумська обл., Україна.

Опитування

Як частенько буваєте в бібліотеці?
 

Зараз на сайті

На даний момент 39 гостей на сайті