Вхід на сайт



КАЛЕНДАР


Краєзнавство
Віктор Гагін "Справи Героїв не вмирають" PDF Друк e-mail
Краєзнавчі розвідки - Краєзнавство
Написав Administrator   
Вівторок, 06 травня 2014, 14:19
                                                    Сторінками історичного минулого Буринщини                     
      
 Кайдаш Володимир Федорович (16.09.1914 - 31.07.1972) - Герой Радянського Союзу.                                                            
Народився 16 вересня 1914 року в селі Лесняки нині Яготинського району Київскої області (Україна). Українець. Помер 31 липня 1972 року. Похований в селі Куянівка Білопільського району Сумської області. 
 
Навчався в семирічній школі. Закінчив сільгосптехнікум в місті Сміла. Працював на цукрових заводах у Чернігівській і Сумській областях. 
 
У період окупації Сумщини був на підпільній роботі, виконував завдання партизанського з'єднання. У жовтні 1943 року призваний до лав Червоної Армії. З листопада 1943 року брав участь у боях у складі 1-го Українського і 2-го  Українського фронтів. 
 
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року за мужність і відвагу, проявлені при форсуванні річки Дунай молодшому сержанту Володимиру Федоровичу Кайдашу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі Золота Зірка" (№ 3774)." 
 Маршал Радянського Союзу Р.Я. Малиновський особисто вручив В.Ф. Кайдашу орден Леніна і медаль "Золота Зірка".  
 
Війна для нього закінчилася після визволення Чехословаччини. Він був учасником Параду Перемоги у Москві та урочистого прийому в Кремлі на честь переможців. 
   Після закінчення Великої Вітчизняної війни жив у Сумській області, працював головним механіком, заступником головного інженера Буринського (з 1946 по 1951 рр.), потім Куянівского цукрових заводів.  
Останнє оновлення на Середа, 07 травня 2014, 08:05
Детальніше...
 
Віктор Гагін "Скільки років Бурині?" : до 50 річчя Бурині як міста PDF Друк e-mail
Краєзнавчі розвідки - Краєзнавство
Написав Administrator   
Середа, 23 квітня 2014, 12:38
                                                                                                 
   
Буринь- місто районного підпорядкування – розташоване за 89 км від обласного центру Сум.
 
Воно  займає дуже зручне географічне положення для розселення поселенців в різні часи. Розташоване  на р.Чаша, лівій притоці р. Сейм, і має давню історію. До монголо-татарського нашестя тут проживали сіверяни. Нині у ньому живуть  в основному українці – 97%.    
 
Останнім часом вони все більше цікавляться історією своєї малої батьківщини – Буринщини.  Чому наші коріння губляться, як струмки у пустелі, після спустоення монголо-татарами могутньої Київської Русі? Питання, питання, питання. Постараємося на них відповісти, тим більше що багато відповідей лежать, як нам здається, на поверхні.                                                                                                                                            
Історія кожного населеного пункту починається з дня його народження, тобто його створення або першої згадки про нього.                                                                                                           
У нашій історії дуже багато перекручень. Свідчення цього є така заплутана проблема, як локалізація літописного міста Бирин.                                                  
Останнє оновлення на Середа, 23 квітня 2014, 12:47
Детальніше...
 
Віктор Гагін "Бурині як місту - 50 років" PDF Друк e-mail
Краєзнавчі розвідки - Краєзнавство
Написав Administrator   
Понеділок, 14 квітня 2014, 14:40
 
31 липня 2014 року виповнюється 50 років, як селище міського типу Буринь віднесено до категорії міста районного підпорядкування. 
Кожне село, місто, як і людина, мають своє ім’я, час народження. Унікальна історія міста Буринь. Його попередником було літописне місто Бирин, що в давнину розселялось саме на р. Чаша – лівій притоці р. Сейм, відоме в історичних джерелах з 1362 року. В кінці XVI ст. внаслідок посилення нападів кримських татар і інших нападників обезлюдніло. 
В середині XVII ст. на його території заново заселилось поселення майже з однойменною назвою – Буринь. 
Згідно з договором між Литвою і Москвою 28 березня 1503 року все Посейм’я відійшло до Москви. У XVII ст.(1627 р.) згідно грамоти царя Михайла Федоровича Романова церква Великого чудотворця Миколи Великорецкого мала у володінні землі на території сучасного міста Буринь (у той час ця місцевість називалася «Борынские дубровки»). Це територія нинішніх вулиць: Свердлова(Стара Буринь), Нова Буринь( нинішня Першотравнева), Оноховка, Слобідка, Шкільна ,с. Шилівка( нині вул. Червоного прапора Суворова і Чубаря), Леніна та ін.
Останнє оновлення на Понеділок, 14 квітня 2014, 15:11
Детальніше...
 
Віктор Гагін "Буринь у складі УНР" PDF Друк e-mail
Краєзнавчі розвідки - Краєзнавство
Написав Administrator   
Понеділок, 14 квітня 2014, 14:03
У XX ст. була перша спроба створити незалежну державу на українських землях. 7.ХІ.1917 була  проголошена Українська Народна Республіка доби Центральної Ради. Вищим законодавчим органом до скликання Українських установчих зборів вважалася сама Українська Центральна Рада (УЦР), яка з березня 1917 р. поступово перетворювалася на центр українського політичного життя, представляючи інтереси спочатку переважно українців, а згодом і національних меншин, що мешкали на території УНР.  
                                                                                            
Органи місцевого самоврядування вважалися водночас і органами місцевої влади, і органами державного управління. Поряд із земськими зібраннями, думами й управами діяли створені УЦР губернські, повітові, волосні, сільські, міські українські народні ради, народні управи, селянські з'їзди, Ради селянських, Ради робітничих, Ради військових депутатів, місцеві органи селянських спілок, численні військові комісари тощо. Новий адміністративний поділ УНР на землі Центральна Рада здійснити не встигла.                         
Ліквідована в ході поразки українських визвольних змагань 1917–1920 років. В 1921 році територія республіки за результатами Ризького договору 1921 року була анексована між Польщею з одного боку, УРСР і Радянською Росією з другого. Протягом 12 листопада 1920 — 22 серпня 1992 року Уряд республіки перебував у вигнанні, а потім саморозпустився через відновлення незалежності України[1].    
                              
П.М. Попов у статті «Діалектичні спостереження на північно-східному кордоні України» зробив висновок про споконвічність українського населення, як основного в певній частині Путивльщини, до того часу, як в 1502 році Путивльщина стала сіверським містом та його околицями заволоділи Великороси й зробили його важливим стратегічним окремим пунктом Московської держави. Він також зазначив про українські  поселення що річках Конотопці й Чаші при Сеймських млинах, що їх було збудовано за участі спеціалістів цієї справи «черкас»(українців) ще в половині XVII ст. Частина сучасної території Буринщини до квітня 1925 року входила в межі Путивльського повіту.                                                                                                                                              
Тому закономірно на початку XX ст.  було намагання приєднати землі Путивльського повіту до України. Зокрема, за часів Гетьманату Павла Скоропадського(1918-1919років), коли точилася  боротьба за відновлення незалежності української держави, до України було приєднано Буринь, Путивль, Миропілля, Суджу, Рильськ[2]. 
 
Путивльське повітове земське зібрання вже на перших своїх засіданнях у 1917 році розглядало питання про можливість приєднання повіту до України. Було навіть винесено рішення про входження міста Путивль і 13 волостей Путивльського повіту до складу УНР. З цього приводу делегація путивлян прямувала в Київ, в Центральну Раду Земське зібрання на своїх засіданнях розглядало конкретні питання, що стосуються життя  Путивльського повіту саме у складі Української держави: можливість судноплавства між Путивлем і Києвом, перехід викладання в школах на українську мову, увічнення пам'яті Т. Г.Шевченка. У місто був введений гарнізон військ Центральної Ради.

Постановою Ради Міністрів України від 14 серпня 1918 р. Путивль визнавався українським. Під час Гетьманату повіт був включений в Чернігівську губернію України.  Підрозділи Центральної Ради незабаром були вибиті з Путивля червоними партизанами. Тим не менш, той факт, що Путивльський край є частиною України, визнавався і більшовиками. У січні 1919 р. радянське керівництво Курської і Харківської губерній прийшло до згоди про належність Путивльського повіту Україні. Але до осені того ж року Путивль був захоплений денікінцями і підпорядкований Орловській губернії.      
Після вигнання білогвардійців адміністративно-територіальний поділ було відновлено в своєму колишньому вигляді.

      На початку 20-х років Путивльський повіт знову відійшов до Курської губернії РРФСР. Але населення багатьох волостей раніше висловлювало прагнення приєднатися до України. Такі настрої приймалися до уваги владою. У 1921 р. було прийнято рішення про передачу Конотопського повіту УРСР Грузчанскої і Казачанскої волостей. У 1924 році  Путивльський повіт взагалі ліквідували...
Були спроби виокремити 8 волостей(90.000душ) Путивльського повіту, залюднених українцями, в окремий повіт. Це такі волості: Буринська, Великонеплюївська, Гвинтівська ,Глушецька, Клепальська, Краснослобідська, Миколаївська, Попово-Слобідська, Черепівська.                                                                                                                                
Ось так тоді це виглядало:                                                                                                            
 12 грудня 1917 року нарада Головної Комісії по справах виборів до Установчих Зборів Української Народної Республіки з головами окружних комісій України.                           
Представник Путивльської Повітової Комісії (Курської губернії) О.Лук’яненко заявляє, що вибори в Путивльському повіті пройшли добре, не зважаючи на те що бракувало потрібних коштів для проведення їх. Що торкається виборів до Українських Установчих Зборів , то тут справа стоїть так: з етнографічного боку весь повіт поділений на дві частини. Одна частина – (8 волостей - 90. 000душ) залюднена українцями, а друга частина (3 волості-50. 000 душ населення) залюднена великоросами і обмосковленими українцями, котрі утративши українську мову, зберегли однак українські звичаї, побут тощо.
 Нещодавно ці 8 волостей скликали в м. Путивлі з’їзд представників для вирішення питань про приєднання Путивльського повіту до України і участі в Українських Установчих Зборах. Збори постановили – приєднатись до території Української Республіки і взяти участь в виборах до Українських Установчих Зборів. Тут же були обрані кандидати до Українських Установчих Зборів і члени Центральної Ради.
 Одночасно Збори постановили що коли б решта волостей Путивльського повіту не захотіла приєднатись до України – утворити з українських волостей повіту окремий повіт з повітовим містом Буринню. Отже опираючись на це, Комісія з охотою візьметься до переведення виборів в Путивльському повіті[3]. 
 Питання збереження кордонів українського Посем’я і сьогодні актуальне. Нині є спроби дестабілізації обстановки на цьому кордоні з Росією.
Джерела                                                                                                                                                         1. Президент УНР в екзилі Микола Плав'юк передав грамоту Державного Центру УНР Президентові України Леоніду Кравчуку, що Українська Незалежна Держава, проголошена 24 серпня 1991 року, є правонаступницею УНР                                                                                      2.Постанова Ради Міністрів України від 14 серпня 1918 року про адміністративне підпорядкування деяких повітів Мінської, Могилівської, Курської та Воронезької губерній.  
3.ДАСО. - Вісти Головної Комісії по справах виборів до Установчих  Зборів УНР. Четвер, 4 січня 1918р. №9.

Віктор Гагін, член Національної спілки краєзнавців України
 м.Буринь        

Останнє оновлення на Понеділок, 14 квітня 2014, 14:10
 
Віктор Гагін: Перші православні храми Буринщини PDF Друк e-mail
Краєзнавчі розвідки - Краєзнавство
Написав Administrator   
Вівторок, 01 квітня 2014, 08:49
Воскресенська церква села Черепівка (мал. Л. Капітоненко) 
 
У селі Червона Слобода (колишня Красна Слобода) була побудована одна з перших церков на Буринщині. Стольник і полковник Григорій Іванович Аннєнков, власник села Красна Слобода в Путивльському повіті (нині – Буринський район), збудував у 1692 р. в цьому селі церкву, пожертвувавши для неї 10 четвертей  власної землі…
Останнє оновлення на Вівторок, 01 квітня 2014, 09:07
Детальніше...
 
«ПочатокПопередня12345678910НаступнаКінець»

Сторінка 8 з 12
© 2017 Бібліотека Бурині. Всі права захищено!
© 2010-2011 Бібліотека Бурині: м.Буринь, Сумська обл., Україна.

Опитування

Як частенько буваєте в бібліотеці?
 

Зараз на сайті

На даний момент 116 гостей на сайті