Вхід на сайт



КАЛЕНДАР



Родовід буринчан PDF Друк e-mail
Краєзнавчі розвідки - Краєзнавство
Написав Administrator   
Середа, 04 травня 2011, 09:55

 В. І. Гагін, дослідник історії краю.

Се бо мовив Ору Сварог наш:         «Як мої творіння створив вас от перст моїх…       І будьте як діти мої, і Дажбо буде Отець ваш…       І Дажбо нас породив од корови Замунь,        І були ми кравенці і скуфе – анти, руси, боруси і       сурожці, - і таки стали діди русове».        ( Велесова книга)         
Питання «Хто ми і чиї ми діти?» із покоління в покоління постає перед нашими дослідниками історії. Аналогічне питання цікавить і мене.    Важливим документом нашого родоводу є "Повість временних літ». З літописної інформації можемо довідатися, що буринчани належать до слов’янської людності з назвою сіверяни, що поселялись по Десні, Сейму й Сулі (VI-X ст..) З цієї інформації можна зробити висновок, що ми належимо до родоводу надзвичайно давнього: русів-українців.


Звертаючись до Велесової книги (св’ященне писання слов’ян 5 -9 століть н. е. ) можемо пояснити, що ми – з роду кривенців. Етнонім кривенці збірний, він включає п’ять етнонімів: скіфів, антів, русів, борусів, сурожців, які стали дідами русичів.            Виходить, що наші предки в VI-VII століттях н.е. мали свою писемність, високу культуру, описану в «Повісті временних літ», високий на той час рівень географічних знань, ведення землеробства, будівництва, можна зробити висновок, що наші предки були давні і «славні». А ми, «славних предків великих правнуки погані…»(Т.Г. Шевченко), не можемо знайти цю історичну славу, що була раніше VI століття.         Три міграційні хвилі спричинили масове заселення буринських земель у 60-ті роки ХVІІ століття вихідцями з різних регіонів України. Поки що достеменно немає відомостей, звідки прийшло більше наших пращурів – з Полтавщини, Чернігівщини, може, з Правобережжя.  Козаки освоювали незаселені українські степи в понизов’ях Дніпра, на які не поширювалася влада ні польських, ні татаро-турецьких загарбників.
Поселялись козаки і на Буринщині. Переселялись вони в основному з Правобережжя.
Через Буринщину пролягала межа з «Диким полем», де синтезувалась культура багатьох народів і епох від часів Київської Русі.
П.М. Попов, вчений, наш земляк пише, що найдавніша українська людність на Буринщині розміщалась по р. Сейм і його лівих притоках річках Конотопці й Чаші. Довгочасний генечетив (в значенні генетичне походження) звезли з Чернігівської української людності на Путивльщину (Буринщина тоді входила до Путивльського повіту.
Величезному могутньому Дубу, що стоїть в центрі м. Буринь, як вважають дослідники, біля двох віків, молодший міста Буринь на 190 років. Це золоте дерево пам’ятає багато поколінь, котрі проживали по різні сторони Золотого гіллястого символу. Віками наші предки біля нього приймали заповіт дідів, вершити почату ними справу справедливо й по совісті. За давніми слов’янськими віруваннями, померлі піднімаються міфічним дубом на небо до своїх предків. Цим, наприклад, і пояснюється фразеологія "дати дуба". Дерево життя - це уособлення космологічних і часових уявлень: його коріння йшло в  глибини землі, в царство померлих, стовбур символізував покоління живих, а листя і крона - житло богів та духів.
Буринщина в основному заселена близько 500 могутніми родами (родами, які мають українське походження). І коли б вони мали свої «Родові книги», ведені протягом принаймні 5-7 століть (і передавали «родові книги» від покоління до покоління, і на Заповітах дідів виховувалися б онуки), тоді б нас ріднив клич крові, заповіт родоначальників, культ предків, священнодійство родової справи. І ми б знали, хто ми є, і тоді б онук, який знеславив діда, повинен сказати: «Дідусю, прости, що від тебе дари прийняв і знеславив тебе» В давні часи в праукраїнців вважалося , той, хто не знав свого походження, він був поза родом, поза племенем, йому було важко вижити, його цуралися.  Історія родів, що володіли землями Буринщини в 17-19 століттях – це одна із захоплюючих сторінок подорожі в минуле Буринщини.     Так з «Малоросійського родословника» можемо довідатися про рід Гамаліїв. Їм, зокрема, Миколі Гавриловичу Гамалею, Олександру Гавриловичу Гамалею) належали села Клепали. Корпилівка, Михайлівка, Гамаліївка (нині Воскресенка), хутори Чаші, хутір Глушець, Миколаївка Буринського району.  Із «Писцевих книг Путивля і його повіту» та інших історичних джерел знаходимо, що землями на нинішній території Буринщини відали роди: Буринь – Володимир Павлов, Гліб Олександрович Челищев, Марія Маркевская, Степан Федорович Апраксін, граф Микита Федорович Булгаков, Щетініни і Щербиніни, Головін; Черепівка – Олександра Петрівна Вощиніна, Павло Миколайович Черепов, Апполон Олексійович Серебряков, Михайло Іванович Марков; села Суховерхівка, Нижня Сагарівка, Бошівка – майор Микола Олексійович Тюмєнєв; с. Дмитрівка – Вощініни, Мамонови-Дмитрієви; с. Жуківка – жінка надвірного радника Марія Степанівна Крикутевич, Лев Петрович Вощинін, Олександр Черепов, Михайло Іванович Марков, Надія Павлівна Маркова; с. Верхня Сагарівка – жінка полковника Варвара Леонтіївна Писчевич; с. Мар’ївка – вдова Марія Василівна жінка Маркова; с. Степанівка – Степан Федорович Апраксін; с. Олександрівка – Василь Іванович Марков; с. Попова Слобода(Нині Слобода) – Іван Іванович Головін, Микола Леонтійович Черепов, Андрій Леотійович Черепов, Терещенко; с. Успенка ( колишня Велика Неплюєва) – Іван Іванович Головін, Ілля Іванович Головін, Марія Дмитріївна Черепова, Неплюєв; с. Мала Неплюєва ( нині Вознесенка) – Неплюєв, Ілля Іванович Головін; с. Красна слобода ( нині Чарвона Слобода) – Никанор Васильович Масалітінов; с. Дич – Іван Васильович Масалітінов; с. Вигорівка (нині Ігорівка) – Олександр Степанович Іванов-Камаєв, Цибульський, Федір Іосипович Лихачов; с. Сапушино – Іван Іванович Головін, Ілля Іванович Головін; сільце Веселе – Микола Леотійович Черепов; с. Орлівка – Олександра  Самойлова.  (Список не повний).           Історія пам’ятає промисловця Городицького Якова Марковича, інженер- технолога за фахом, директора Буринського цукрового заводу.      Кожне покоління по – своєму вносить свій внесок в розбудову краю, приймає участь в русі історії. І це є не що інше як послідовна зміна і взаємозв’язок окремих поколінь. Це є закономірне явище, воно дає можливість молоді засвоювати досвід батьків, а старшим – зберігати свіжість сприймання нових явищ і проблем.          Глибокі зміни в життя краю внесла революція 1917 року. Багато перелічених вище представників родів не сприйняли нових перетворень в суспільстві, не витримавши переслідувань змусили покинути наш край і емігрувати за кордон, позбавившись всього, що було ними нажите. Але життя йшло, наступні покоління вершили свої справи.          В березні 1917 року в Бурині створено тимчасовий волосний революційний комітет. Сторінки історії пам’ятають перших депутатів Рад району Кирила Михайліченка, Дениса Литвиновського, Романа Синенка із села Слободи, які в 1919 році сформували з добровольців Попової Слободи(Слобода) і Грузького загін, який невдовзі на бронепоїзді рушив захищати завоювання революції.         Героїчно билися робітники Попово–Слобідського цукрового заводу на фронтах громадянської війни. Загинули смертю хоробрих матрос – балтієць Кирило Михайличенко і багато інших..        Запалені давніми ідеями соціальної рівності жителі с. Слобода 6 листопада 1920 року в переддень Жовтневого свята на урочистому засіданні одностайно вирішили надіслати телеграму Голові Раднаркому В.І. Леніну , в якій поздоровляли його і вождів революції з святом третьої річниці Жовтневої революції і дали запевнення, що всіма силами будуть підтримувати червоний фронт, зміцнювати червоний тил.          Віддали своє життя за встановлення радянської влади і створення суспільного господарства на території району перші голови сільських Рад Дзюба Є.К. із села Вознесенка, Назаренко Є.М. із села Черепівка – перший голова комуни, Погоренко І.А. із села Миколаївка, Курбет А.Г. із села Вознесенка, Сіренко Я.Н. із села Дмитрівка.         2 лютого 1920 року в Бурині на волосному з’їзді Рад було обрано волосний виконком у складі 15 чоловік, головою обрано І.О. Лістунова.     Ряд представників робітничого класу Буринського цукрозаводу були висунуті на керівну роботу в сільські Ради, серед них Тетяна Трохимівна Фадєєва була обрана головою Воскресенської сільської ради, Пишненко Тетяна – головою колгоспу «Заповіт Леніна». Багато місцевих активістів очолили колгоспи. Це було життя покоління того часу , їхня справа, якій вони вірили.            Розкуркулення та колективізація в 30-ті роки привели до знищення цілого покоління буринчан, втрати родинних почуттів.       Ліквідація куркульства як класу в зв’язку з суцільною колективізацією мала виключно політичне й економічне значення.       Згідно аналітичної довідки інформгрупи НКЗС УСРР про попередні наслідки розкуркулення в ході суцільної колективізації від 21 травня 1930 року на один район припадало 227 розкуркулених господарств. Все відібране майно оцінене в сумі 100,9 тис. крб. на один район. Все майно було передано колгоспам. Проведена колективізація в районі змінила соціальний склад села Буринщини . Йшов наступ центрального партійного керівництва на соціально-культурний і економічний розвиток українського народу.      . На Буринщині було підтримано стаханівський рух. В ході підготовки до Дня Ударника передовиками-стаханівцями на Буринському цукрозаводі стали Григорій Йосипович Скрипченко, Пилип Кононович Малахов, Михайло Гнатович Литвинов. Приклад стаханівського відношення до праці показували стахановці заводу Д.Р. Тимошенко А.М., Гаврилюк, В.І. Лизунова, які в 1935-1938 роках виконували норми на 250-280 відсотків. Вантажники – стахановці залізничної станції Путивль П.С. Зайцев, Д.А. Ткаченко виконували по чотири норми і в 1938 році були занесені на Всесоюзну Дошку Пошани залізничників. Багато  інших трудівників підприємств і сіл стали стахановцями.   У 1939 році колгосп імені Парижської комуни с. Буринь  виростив по 15,7 цнт. пшениці з гектара і був учасником ВСГВ. Тракторист І.Д. Боженко, конюх Ф.О.Пархоменко,тваринники Х.Л Лісова, В.Д. Дудка, хлібороби Ф.О. Приходько і Д.В. Павлюченко – всього 16 колгоспників с. Бурині за високі показники у праці були учасниками ВСГВ.       Федот Петрович Кузнецов із м. Буринь служив матросом на Балтійському флоті в Ленінграді, працював на будовах перших п’ятирічок. На одному із заводів міста Оржонікідзе в 1933 році він став ударником п’ятирічки.   Покоління воєнного лихоліття 1941-1945 років взяло на себе велику відповідальність за долю Батьківщини. На фронтах Великої Вітчизняної війни проти ворога бились біля 14 тисяч жителів Буринщини.3331 – із них за мужність і хоробрість нагороджені орденами і медалями СРСР.    Гордістю району є шість Героїв Радянського Союзу – генерал Андрій Лаврентійович Гетьман із села Клепали, сержант Гай Петрович Головенський з Успенки, капітан Олексій Антонович Осадчий із Воскресенки, Петро Логвинович Романенко з Хустянки, Іван Васильович Прасолов (1939р., Манжурія) з Олександрівки та підполковник Федір Кузьмич Фак з міста Бурині.  Буринська земля пам’ятає, як проводжала вона своїх синів і дочок на фронт захищати Батьківщину. Довго пам’ятала це і Наталка Михайлівна Мороз, жителька села Чернеча Слобода, вона чекала своїх чотирьох  соколів. Біля 6 тисяч  чоловік віддали своє життя за свободу і незалежність Батьківщини  в роки війни. В 1976 році в селі Успенка відкрито музей – односельця Героя Радянського союзу Гая Петровича Головенського та пам’ятник.            Свій гідний вклад у розбудову краю вносили послідуючі покоління Буринщини. Вчасно підхоплювалися і підтримувалися потрібні починання передовиків і новаторів виробництва, що стали звичайною нормою життя. За короткий час повоєнне покоління буринчан відбудувало зруйноване війною народне господарство.          А дочка солдата зовсім юна Софія Андріївна Солдатенко очолила дівчат із Першотравневого радгоспу, зайнятих на вирощуванні зернових культур і в післявоєнний 1947 рік виростила по 35 центнерів пшениці на кожному гектарі. Софія Солдатенко тоді депутат місцевої ради стала Героєм Соціалістичної праці . Це високе звання отримали і її подруги – Федора Федорівна Мостіпан, Олександра Овсіївна Решетняк, Ольга Іванівна Біла, Ганна Захарівна Кондрух, Катерина Євдокимівна Якименко, Мотрона Василівна Мороз, Катерина Степанівна Петрушенко. Вісім героїв з одного радгоспу. Справжнє золоте сузір’я освітило шлях новому поколінню. Високого звання Героя Соціалістичної Праці (1948р.) удостоєна Парасковія Сергіївна Чевгуз із села Чаші, ланкова, в 1947 році отримала по 30,12 цнт зернових на кожному гектарі. Згодом когорту Героїв Соціалістичної Праці поповнили Василь Кирилович Нестеренко, бригадир рільничої бригади село Олександрівка, Євгенія Карпівна Касьяненко – учителька української мови та літератури, директор Першотравневої середньої школи.         «За успіхи у відбудові радгоспу Буринського цукрозаводу керуючого відділком бурякорадгоспу М.І. Кужеля в 1948 році нагороджено орденом Леніна (Газ. «Колективіст Буринщини» 16 травня 1948 р.)».      На Буринщині зародився рух за п’ятисотенні врожаї цукрових буряків на Сумщині.» В квітні 1935 року відбувся зліт передовиків бурякосіючих колгоспів Буринського району. За дорученням 344 делегатів передові ланкові, у тому числі буринці – В. Дудка, Г. Міщенко, Н. Примакова звернулися з закликом до всіх колгоспників розгорнути змагання за підвищення врожаїв цукрових буряків.(Історія колективізації сільського господарства УРСР 1917 – 1937, Збірник документів і матеріалів, т. 3., К., 1971, стор. 462)».   В післявоєнні роки цей почин підтримала зі своїми подругами ланкова колишнього Вознесенського колгоспу Бойченко Оксана Іванівна. Їхнє починання було підтримане на українській Республіканській нараді буряководів в Києві 1944 року, учасниками якої вони були. За їх почином колгоспниця колишнього колгоспу ім. Воровського Т. Притика виростила по 500 цн. буряків на кожному гектарі, а Баран Надія із села Слободи – по 600 цн. Цей рух успадкувала в  післявоєнні роки колишня ланкова колишнього колгоспу «Перше травня», згодом Герой Соціалістичної праці, депутат Верховної Ради УРСР К.Г Баранова. Її послідовницею стала Світлана Андріївна Зікрата з цього ж колгоспу. В 1977 році її нагороджено орденом Леніна. Вона не тільки вирощувала високі врожаї цукрових буряків, але і активний організатор художньої самодіяльності в селі. Її ланка об’єдналась в хор, неодноразово був учасником Республіканських конкурсів. В селі навіть народилася пісня про саму Світлану Зікрату. Ось куплет з пісні:          Слався наша земля           Українська багата,           Чути ввечері пісню з колгоспних ланів,        то веде своїх подруг           Світлана Зікрата -            Воскресенські поля знають          добре цей спів.       Світлана Андріївна зі знаменитого роду Віталія Андрійовича Жежелевського із села Воскресенка. Десятеро дітей, сини й дочки,  що виховались в цій сільській сім’ї сторицею відплатили рідній країні за своє щастя. Загальний трудовий стаж родини Жежелевських , в якій налічувалося 45 чоловік, складав 542 роки. В кожне десятиріччя Радянскої влади ( 60 –річчя) Жежелевськими вкладено майже по сторіччю праці. Хіба це не свідчення високої громадської зрілості людей.            Не часто нині вживаємо слово – династія, ніби соромимось чогось. А дарма. Бо що може бути надійніше, ніж коли родове заняття переходить у спадок, обростає новими знаннями, професійними набутками, Особливо, коли це стосується святого діла - плекати землю і все суще на ній.     Добре відомі в районі хліборобські династії  Карасенків із с. Чернеча Слобода, Максименків із Успенки. Мартиненків із Хустянки.  До цього списку слід додати відомих художників- земляків: Бондаренко М.М., уродженець с. Дмитрівка, Єфименко Р.Ф. та Єфименко В.Р., уродженці села Клепали, Решедько В.М, - заслужений художник Росії, уродженець села Миколаївка, Володимир Володимирович Павлов, мистецтвознавець, член Спілки художників СРСР, Олексій Олексійович Сидоров, заслужений діяч мистецтв, член-кореспондент АН СРСР; Валерій Іванович Ковтуненко, директор Дніпропетровського драматичного театру ім.Т.Г. Шевченка, поет, композитор; Петро Григорович Борщенко, заслужений працівник культури України, керівник самодіяльного народного хору «Червона калина» районного Будинку культури; Анастасія Іванівна Шевченко, заслужений працівник культури України, Ольга Дмитрівна Горбань, заслужений працівник культури УРСР ; В.С. Пігуль Народний, вчитель СРСР; Коваль В.І., Заслужений вчитель України; В.К. Семенова, Заслужений вчитель України та багато інших.   З досліджень краєзнавця О.М. Капітоненка знаходимо нові постаті наших земляків: Неонілу Олексіївну Бойко буринську народну вчительку, яка пропрацювала на освітянській ниві 30 років – з 1877 по 1907 рік в Буринській школі і була відзначена подякою та портретом постановою Путивльського земського зібрання. Віктор Сокирко, корінням із села Гвинтове  був дисидентом 70-80 років.           Останніми роками на буринській землі з’явилось нове покоління творчої  інтелігенції: Гагін В.І., Браташ Л.М., Житник І.О., В. Жахалов, Заступ А.Д., Капітоненко О.М., Кархова Л.М.,, Кононенко М.М., Ігор Лук’янцев, Лопатін Ю.А., Мазнова  Л.В., Володимир Мишаков, Новаченко О.С., Осадчий В.М., Фастівець Г.Ф., В.О. Шитов та інші,  які оприлюднили свої творчі доробки. Т.Т. Снігур, В.І. Тимошенко є авторами нарису місто Буринь, що ввійшов у зібрання «Історія сіл і міст УРСР, Сумська область». Валентина Олександрівна  Охріменко, директор  районної централізованої бібліотечної системи заснувала краєзнавчий клуб ім. П.М. Попова «Буриніка», який об’єднує краєзнавців району, та літературно-мистецький центр «Світлиця», де збираються відомі поети, письменники, художники, артисти не тільки нашої області а й усієї України. Відкривши в інтернет-просторі на веб-сайті бібліотеки краєзнавчу сторінку,  забезпечує доступ до власних  краєзнавчих ресурсів про Буринщину не лише своїм користувачам, а й усій світовій спільноті. 
Завдання нинішнього покоління виробити спільні дії в розвитку Буринщини, без батога, вільно, демократично.         Але мало хто з нас досліджує корені малої батьківщини, людей, що населяли її, хто в свій час вів тут господарство. Колись праукраїнці почитали роди як триєдиного бога і прародителя всього сущого - При - Роди. Ті, що жили в злагоді з При - Родою і Родом являлись Родом. А ті, хто не хотів жити в  дружбі називались виродками, уродами. А Рід триєдиний тому що включає в себе  трійцю - пару батьків і всесвітню сутність, що спускається на землю і матерілізується в плоть через батьків. Їх називають Лад, Лада і Млад або Младенець. Ось це і є споконвічний Рід, звідкіль пішли всі родичі, Рідня, Рідні, Родство і Родичі.       

Література :       

1.Велесова книга 

2.Історія міст і сіл УРСР. Сумська область. Київ, 1973.  

3.Народне господарство Сумської області, Статистичний збірник, Харків, 1970.    

   Матеріал наданий для публікації на нашому сайті автором                         


Останнє оновлення на Середа, 04 травня 2011, 10:01
 
© 2017 Бібліотека Бурині. Всі права захищено!
© 2010-2011 Бібліотека Бурині: м.Буринь, Сумська обл., Україна.

Опитування

Як частенько буваєте в бібліотеці?
 

Зараз на сайті

На даний момент 22 гостей на сайті