Сценарій до 80-річниці Голодомору 1932-1933 років

Вхід на сайт



КАЛЕНДАР



Сценарій до 80-річниці Голодомору 1932-1933 років PDF Друк e-mail
Про бібліотеку - Методична скарбничка
Написав Administrator   
Понеділок, 02 грудня 2013, 15:02

 

 

 Доля  держави, як і людська мінлива та не передбачувана.  Хто є творцем  долі людської нам невідомо, та що ми творимо долю держави – це безперечно так і це повинен усвідомлювати кожен її громадянин. Доля людини – це її життєвий шлях, доля держави – це  її  історія.

Якщо переглянути історію України, то ми бачимо, що з найдавніших часів вона потерпає від різних лих – це і князівські міжусобиці, татаро-монгольські навали, війни, голод, екологічні катастрофи… Та найтрагічнішою сторінкою нашої історії, на мою думку, є Голодомор 1932 – 1933 років. І хоч ця сторінка давно перегорнута, та від згадки про неї в жилах холоне кров, а розум не може збагнути, як таке могло статися в країні, яка з покон віків вважається країною хліборобів?

Довгий час про Голодомор заборонялося не те,що говорити, а навіть згадувати. На уроках історії в школах про цю подію говорили одним- двома реченнями, мовляв була засуха, тому селяни не змогли зібрати очікуваний врожай і тому був голод. Про справжні причини та масштаби голодомору заговорили лише в часи незалежності України. Жорстокість голодомору полягає передусім у тому, що голод не був наслідком стихійного лиха, посухи або неврожаю, він став результатом навмисної політики більшовицького режиму. Шляхом насильницького вилучення продовольства, блокади сіл та цілих районів, заборони виїзду за межі охопленої голодом України, згортання сільської торгівлі, репресій супроти незгодних тоталітарна система створила для українців умови, які були несумісні з життям. Така  політика більшовицького режиму – злочин проти людяності, який відповідає Конвенції ООН про геноцид.

Згідно з статтею 2 Конвенції геноцидом визнаються дії, які вчиняються «з наміром знищити,цілком або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку», зокрема через «навмисне створення для якої- небудь групи таких життєвих умов, які розраховані на її повне чи часткове фізичне знищення».  

Тому Голодомор - штучно організований у 1932 -1933 роках голод – був геноцидом українського народу.

Не хотілося б зайвий раз вдаватися до сумної статистики, я назву лише декілька цифр для більш чіткого уявлення цієї трагедії. Згідно з висновком судової науково-демографічної експертизи Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України внаслідок вчиненого геноциду в Україні загинуло 3 млн. 941 тис. осіб, а з урахуванням 6 млн. 122 тис. потенційно ненароджених дітей Україна втратила 10 млн. 63 тис. осіб.  За інформацією державного архіву області, на території Сумщини від Голодомору  постраждало 1383 населені пункти,  по 913 з них виявлено жертви. За самими скромними підрахунками від голоду померло понад 50 тисяч осіб, з них прізвища встановлені по 36381 мешканцю області. У Буринському районі число померлих становить7915 чоловік. У тому числі в селі Піски документально підтверджено смерть від голоду 2000 жителів, а у Чернечій Слободі -3000. Звичайно, що ці дані не точні, різні джерела дають різну інформацію, але числа жерв вражаючі.

Вражає також жорстокість та цинізм з боку діючої на той час влади. З настанням незалежності, стали відкритими доступи до архівних документів, в яких зафіксовані факти випадків  смерті від голоду. Також треба віддати належне краєзнавцям , історикам, письменникам та людям  не байдужим до минувшини, які   по зернинці збирали відомості та  свідчення очевидців про ті страшні події. Завдяки їм ми  маємо можливість ознайомитися з історичним минулим без прикрас та фальші. 

Декілька прикладів  мені б хотілося навести.  «…В селі жахливий голод, люди мруть щодня по 10-20 душ на ходу, гірше за всяку епідемію, як одноосібники, так і артільці. Дійшло навіть до людоїдства.

На ділянці Притиківка два брати зайшли до сусідки вдови, вона була на полі, а дома сама дівчина 12 років. Забрали все, що було їм потрібне, а коли дівчинка вскочила з криком до хати, убили дівчину і втекли. Через тиждень їх половили, міліція вбити не дала, коли хотіли люди їх повбивать. На кутку Заярівка в одній сім’ї вмерла дитина – з’їла мати, а другу дитину найшли мертву в житі в скрині, сховану на м’ясо. На Новоселиці один чоловік, з’ївши померлу дитину, пішов до сусідки, в якої позавчора вмер чоловік з голоду. Та сказала, що її чоловік умер не дуже худий. Порадившись, пішли й відрили на м’ясо. Нібито з того м’яса варили і продавали драглі. При обшуку найшли голову та обрізані кості.

Коли чуєш про такі події, охоплює великий жах,страшно й ходити одному, та ще ввечері. Мертвих людей ніхто не йде хоронить, лежать по 3-4 дні, закопують їх без усякого обряду і здебільшого без ніякого гробу – як звичайну тварюку…»

Це уривок із книжки нашого земляка, уродженця Чернечої Слободи, Луки Гусака «Сповідь приреченого». Автор цього твору простий селянин з діда-прадіда, який описав свій життєвий шлях, особливо вражають сторінки про Голодомор.

Досить красномовно описують  події того часу Юрій Царик,Олексій Столбін, Анатолій Гризун та інші письменники- земляки у збірці «Голодомор на Сумщині 1932-1933»

23 листопада 2013 року  вся Україна відзначить 80-ту річницю Дня пам’яті жерв Голодомору. Сьогодні ми зібралися, щоб вшанувати пам’ять невинно убієнних, хвилиною мовчання, запаливши свічку скорботи. Вогонь тисячі років є символом очищення, єднання і пам’яті. Так само він є символом тепла і надії в порожнечі темного смутку. Навіть мерехтіння маленької свічки здатне повністю змінити оточуючий світ – зробити його кращим, світлішим, добрішим.

Під час Голодомору 1932-1933 років в Україні вимирали  цілі села, цілі родини – від мала до велика – і не було кому пом’янути і помолитися за них. Не було нікого, хто б запалив свічку за убієнними, провів би їх в останню дорогу. 

(Хвилина мовчання)

Засвітимо свічі в скорботні хвилини.

Пошлемо молитву в небесні глибини.

Молитву до Бога, молитву за тих, 

Чий голос від голоду в муках затих.

Страшний тридцять третій – болюча ця дата,

Коли вимирала за хатою хата.

І смерть не щадила – робила укіс, 

А влада мовчала, не бачила сліз.

Та навіть і бачити їх не хотіла,

 Наказом своїм з України звеліла

Забрати врожай увесь до зернини.

Мов хмари, повисли чорнії днини.

Село посивіло від людського горя, 

І билось те горе, як хвилі із моря,

Зносило в безвість все нові мільйони.

Правили краєм жорстокі закони.

Зосталось позаду сумне лихоліття,

Та журиться й плаче калинове віття.

Дивляться з вічності душі невинні.

Забути те лихо ми не повинні.

І наші нащадки повинні це знати,

Щоб більше не плакала в розпачі мати,

Коли помирало дитя на руках

І їсти просило із болем в очах.

Нехай колоситься пшениця у полі, 

Достатку у кожного буде доволі.   

Щоб зло не торкнулось села і країни,

Мудрими будьте, сини України!

Лариса Браташ.

Десятки років Україну змушували мовчати про цю трагедію. Нам наказували забути про наших близьких, яких знищили голодом, забути, з якого ми роду. Сьогодні ми маємо можливість повернути собі частину власної історії. Відновити зв’язок поколінь, повернути борг людяності мільйонам тих,чиї душі поневірялися у темряві забуття. Свічки пам’яті виведуть загиблих у Царство Небесне і подарують їм спокій.

 Певно, кожен присутній тут погодиться зі мною, що такі події не можна забувати, про них треба говорити, висвітлювати аби не повторювалися. Хто забуває минуле – той не має майбутнього. Та культу робити з них не потрібно, використовувати у політичних іграх, так вони втрачають свою сутність. Зараз нам залишається не шукати винних чи когось засуджувати,а пам’ятати і шанувати наше минуле. Наші предки залишили нам велику спадщину, яка в котрий раз доводить, що ми не дике плем’я, а величний народ. І як би його не гнобили, він встояв. Україна піднімається з колін. А для того , щоб вона розквітла кожен має усвідомити для себе такі прості істини, як любов до Батьківщини, патріотизм, усвідомлення того, що наше майбутнє залежить від нас самих. А ще нам залишається віра. Віра в те, що сучасна Україна позбудеться страху, об’єднається і створить собі таке майбутнє, про яке мріяли наші предки, а ми та наші нащадки будемо з гордістю носити ім’я «українець».


Підготувала бібліотекар Суховерхівської сільської бібліотеки-філії Гончарова Галина Анатоліївна.


Використана література:

1. Гусак Л. Сповідь приреченого.-К.:Смолоскип,2006.

2. Голодомор на Сумщині.:Зб.Суми:Ред.-вид. відділ облуправління по пресі,1993.

3. Верстюк В. та ін.Голодомор геноцид українського народу 1932-1933.:Видавництво ім. Олени Теліги, 2008.


 


Останнє оновлення на Понеділок, 02 грудня 2013, 15:16
 
© 2018 Бібліотека Бурині. Всі права захищено!
© 2010-2011 Бібліотека Бурині: м.Буринь, Сумська обл., Україна.