Творчі люди Буринщини: Валентина Откидач (Ягупа)

Вхід на сайт



КАЛЕНДАР



Творчі люди Буринщини: Валентина Откидач (Ягупа) PDF Друк e-mail
Світлиця - Творчі буринчани
Написав Administrator   
Понеділок, 30 жовтня 2017, 09:28

    

Валентина Откидач (Ягупа)  народилася 15 березня 1957 року у селі Слобода Буринського району Сумської області.
 1974-го року закінчила Першотравневу школу, а 1977-го року одружилася та переїхала до міста Буча, що на Київщині. Працювала на підприємтвах Києва та Бучі. Вірші почала писати зі шкільних років. Її поетичні твори друкувалися в «Ірпінському віснику», «Народній Бучі», «Сільських вістях». 
Валентина Миколаївна у 1994 році залишилася вдовою. Нині – на пенсії. Має трьох синів, п’ять онуків.
Займається громадською діяльністю. Щиро любить свою країну, переймається її долею. 
Пропонуємо Вашій увазі  невеличку підбірку її поетичних творів 

Тихо потяг везе мене знову
 
Тихо потяг везе мене знову,
На Сумщину.
До рiдного дому.
Де дитинство i юнiсть пройшла.
В моє рiдне село Слобода.
Глiб i Соня стоять на перонi.
Зустрiчають бабусю.
Знайома по-над полем стежина лягла,
Що веде мене знов до села.
Я прямую знайомим маршрутом,
-Але чом огорнув мене смуток?
Мої мрiї далекi вiд дому.
Поспiшаю, забувши про втому.
Йду на зустрiч свiтанковим росам,
У дитинство,
Що сниться ще й досi.
Босоноге: - до болю, до щему.
Поспiшаю писати поему,
Про наш рiд –.
Про нащадкiв та предкiв.
Про життєвi поразки та злети.
Про батькiв
Про село.
Про родину.
Щирим серцем малюю картину.

Зупинилось лiто серед осенi
Зупинилось лiто серед осенi.
Зеленiє листя де не де.
-Ти чому до нас прийшла не прошена?
Запитало небо голубе.
Осiнь, зарум’янена виблискує,
Сипле золотом у затiнку дерев.
Заховалась смарагдова блискiтка:
I чекає:
Хто ii знайде?
Зупинилось лiто серед осенi.
Квiтнуть чорнобривцi у саду.
Не спiшiть хурделицi з порошами.
Я ще в Осiнь Золоту ввiйду.
 
Пам’ятi воїнiв, загиблих в 1943 роцi поблизу ст. Путiйська 
Присвячую
 
Листопад сорок третього,
Мирно спить Слобода.
Бiй затих.
В серцi тенькнуло:
--Звiдки ж прийде бiда?
Прямував тихо потяг,
Вiз бiйцiв на вiйну.
Необстрiляних, юних,
Не спiзнавших весну.
Не тримали ще й зброї,
У юначих руках.
Поряд з ними вiйськовi,
Мали досвiд.
I жах,
Заховався далеко,
В глибинi почуттiв.
Вiдлетiли лелеки,
Дощик ледь моросив.
Ешелон зупинився,
На роз’їздi села,
Станцiя Путiйська,
Передбачувана.
Ледве втиснувся потяг,
Став обабiч з другим.
Iз повнiсiньким зброї,
Ешелоном одним.
Доправляли снаряди,
На передову.
Вийшли хлопцi з вагонiв,
Хтось дiстав тютюну,
Закурив самокрутку,
Всiх, обдавши димком,
Раптом ревище в небi!
Стало вiщим знаком.
Ешелони накрило,
Смертоносним вогнем.
Бомби падали з неба,
Попадали в людей..
До розривiв снарядiв,
Додавався рев бомб,
Було Пекло й Геєна,
З эшелонiв обох.
Розлiтались фрагменти,
Тiл людських за версту,
Все двигтiло горнилом,
Не годину одну,
Не дiждались iз фронту,
Матерi тих синiв,
Що лежать на Путiйськiй!
В домовинi однiй!
Невiдомий Солдате!
Ти стоїш в Слободi,
У гранiт Тебе вбрали.
Я вклоняюсь Тобi!
За сьогоднiшнє небо!
За осiннiй той день!
Що не падають з неба,
Бомби в мирних людей.!
За щасливе дитинство,
Нас, не знавших вiйни!
За моє поколiння!
За яснi, мирнi днi!
Щоб сьогоднiшнє пекло,
Не прийшло знов сюди!


Листопад, кружля опалим листом
 
Листопад, кружля опалим листом,
Мерехтить серпанками в саду.
Одяглась в калинове намисто,
На гостину Осенi iду.
Осене, Золотокоса Дiво,
В смарагдовiм зорянiм вiнку.
На Тобi прикраси мерехтливi.
Подалась у подорож п’янку.
Закружляли дивнi хороводи,
Рiзнобарв’ям дише акварель,
Не знайти вiдмiнностей в природi.
Десь подiвсь Коханець-Менестрель.
Осiнь Золота! Красуне Осiнь!
Твої чари дивнi i святi.
Опадає листя.
В’яне й просить:
-Зачекай хвилинку.
Вiдцвiсти.


Батькiвська хата канула у Вiчнiсть
 
Батькiвська хата канула у Вiчнiсть,
Як i батьки мої, пiшли у небуття.
Чому ж на серце, зболено, йдуть вiршi:
Про плин думок.
Про вiчне каяття.
Зринає в спогадах дитинство босоноге.
Мiй тато й мама зовсiм молодi.
А я вимiрюю в думках шляхи й тривоги.
Дороги юностi.
До зрiлостi шляхи.

Осiнь загадкова
 
Осiнь загадкова,
Пише акварелi.
Жовтим та червоним,
Срiбним й золотим.
Сяють в позолотi
Парковi аллеї.
Чарiвниця Осiнь
Радує нас всiм.
Жовтень все ще плаче,
Гiркими сльозами,
Омиває землю дощик затяжний.
Синьооке небо
Затягнули хмари.
Танцює природа,
Вальс осiннiй свiй.
Листопад, зненацька,
Впаде нам пiд ноги,
Закружляє в лiсi,
Обiллє дощем.
Вкриє килимами стежки та дороги,
Смуток навiває
Цей зимовий щем.

Грудень мине, загубившись у спогадах
 
Грудень мине, загубившись у спогадах,
Сiчень майне снiгопадом та холодом.
Лютий лютує, накликаючи вiхолу.
Та все ж Весна їм на змiну теж виїде.
В снiжнiм серпанку проклюнуться пролiски.
Нiжнi пiдснiжники порадують в пору.
Березень скоро, ось, ось на пiдходi.
Все на Планетi пiдвладно природi.
Весна гонить зиму,
Морози i холод.
Лiто теплом нас обiйме.
I колос визрiє сильно i життєдайно.
Осiнь прийде iз обжинками
Славно.
Все передбачено й закономiрно.
Серед людей не буває так.
Вiрно.
Наперекiр здоровому глузду,
Люди шукають Горгону-Медузу.
Ящик Пандори вiдкрито?
Загадка.
Лиш у Всевишнього у всьому порядок.

Опалий лист в саду кружля
 
Опалий лист в саду кружля,
Кружля й пiд ноги стелиться.
Невдовзi знов прийде зима,
I замете хурделиця,
Роки летять, немов птахи,
Назад не повертаються,
Покритi снiгом береги
Весною уквiтчаються.
Мине зима.
Розтане снiг.
Птахи повернуть в пору.
Та тiльки молодiсть моя,
Не вернеться нiколи.
Мої лiта, як тi птахи,
Летять в одну лиш сторону.
Мої життєвi береги
Заснiженi до болю.

Одинокий лебiдь
 
Одинокий лебiдь
Не полинув в небо.
Залишивсь пiд осiнь
Пить холоднi роси.
Без лебiдки гине.
Тужить в самотинi.
Без кiнця i краю
Чека на кохану.
Давно вiдлетiла.
Зграя лебедина
Високо за хмари.
Кожен має пару.
- Не тужи, не треба.
Пiднiмайся в небо.
Не чекай на зиму.
Ще знайдеш родину.
Знести бiль не в силi
Плачуть днi осiннi.
Iз дощем голосить
Лебедина осiнь.
 
Пора Бабиного Лiта 
 
Одяглась Природа в оксамити.
Срiбнi пасма павутини
Обвивають лист калини.
Зарум’янились плоди.
Щедра Осiнь,
Йди сюди.
Прямо в сад,
Де хризантеми
Повдягалися в рожеве.
Та виблискують здаля.
В дивнiм сяйвi вся земля.
Лист пурпурно-жовтуватий
Впав пiд ноги.
Гарнi шати дарить Матiнка -Природа,
Лиш лякає непогода!
Дощ i снiг та холоди.
Лiта Бабинi слiди.

Листопадом летять роки
 
Листопадом летять роки,
Невблаганно,
Пiд ноги стеляться.
Подорослiшали думки,
У сiчневих снiгах й метелицях.
А ти все ще в своїй веснi.
Серед лiта, згубилась в осенi.
I лунають якiсь пiснi.
Лiто Бабине в зиму проситься.
Падолистом, що на порi,
Жовтооке природне диво!
Листопадовi довгi днi.
Пiд ногами чарiвний килим.

 
Недоспiвана пiсня
 
 (Присвячую бабусi Катеринi, яка 
все життя чекала свого чоловiка з вiйни)

 
Застогнало, заплакало,
Сонце в чорнiм диму.
Серце стислось, налякане,
Вiн пiшов на вiйну.
-- В сорок третiм, мiй соколе,
Зеленiла трава.
Квiтнув червень.толокою.
Незабаром жнива.
Жито визрiло росами,
Зорi падали вниз.
Волошковими косами,
Очі, повнii слiз.
Ти пiшов по обпеченiй,
Обгорiлiй землi.
Застогнало, приречено,
I пропало в iмлi.
Гуркiт грому над нивами,
Чути бiй канонад.
Залишались вродливими,
Нареченi солдат.
Рили землю окопами,
Знов копали рови.
Йшли на смерть Ваші Соколи!
Сльози вiчнi вдови.
Жовтоокими нивами,
Колосилась земля.
Повертались щасливiї
--Де ж Ти, доле моя?
Шепотiла, приречено,
Пригортала сирiт.
Серце болем обпечене.
Стала бiля ворIт.
Повертались скалiченi:--
Без руки, без ноги,
Днi минали, днi лiченi.
Пролiтали роки.
Брала карти--
Вдивлялася на Свого Короля.
Тiльки доля смiялася.
Лиш надiя жила.:
--Що живий, що повернеться,
Iз полону вiйни!
Серце болем обернеться.
Бачила вiщi сни.
Стали дiти дорослими,
I онуки ростуть.
Йшла у Вiчнiсть! За обрiї!
А Його все не чуть.
Вже й онуки одруженi.
Правнуки на порi.
Склала руки, натрудженi,
Подалась на зорi.
Аж за Обрiй!
Де сонячно. В волошковi краї.
Йшла назустрiч у молодiсть!
Там її солов’ї
Проспiвали мелодiю,
Реквiєм поколiнь.
З Ним зустрiлась за Обрiєм!
Гiркотою полинь,
Обiзвалась онуками,
Квiтами навеснi.
Рушниками-розлуками,
У Твоi Сулими!
Рiдним домом iз мальвами,
Що розквiтли в душi.
Мальовничими плавнями,
Де ростуть паничi.(крученi)
Сизокрилою птахою,
Прилiтаєш у дiм,
Знов барвiнком i м’ятою,
Зустрiчаєш нас в нiм.:-
Коли лихо - з тривогою,
Обiзвешся в-вi снi.
А на радiсть--з турботою.
Проспiвають пiснi,
Дивним спiвом, звеличенi.
Охоронцi з Небес!
Святим Духом уквiтчанi,
Ми щасливi без меж.
У дитячому лепетi,
У цвiтiннi садiв.
У пташиному лементi.
Скрiзь вiдчутнi слiди.

Коли помруть останнI вiтряки
 
Коли помруть останнi вiтряки,
Тодi Земля навiк осиротiє.
I полетять у Небо лiтаки,
Нова доба для людства
Все ж назрiє.
I заголосить в сутiнках Луна,
Засяє Сонце золотом червленим.
Пробудиться вiд дотику тепла,
Твоя душа, захована вiд мене.
I вiдiмкнуться втраченi замки,
I вийдуть бранки, доньки злої волi.
I ми пiдем з Тобою, залюбки,
Веселкою освяченi, живою.
 
Листопадовим розмаєм осiнь поспiша
 
Листопадовим розмаєм осiнь поспiша,
Крiзь дощi, вiтри й тумани,
Залишки тепла
Протримати хоч на днину.
На часи.
Не днi.
Стелять срiбну павутину,
Пасма золотi.
Поступово потемнiють,
Замiнять красу.
Ще багряно-пурпурову,
Осiнь золоту.
Ще завiють буревii,
Прохолоднi днi.
Заметуть ще й снiговii.
Вiхоли страшнi.
Третє Бабине ще й Лiто 
В’iде на конi.
Бiлий килим з самоцвiтiв,
Встелить по стернi.
Все повернеться на зиму,
У своїй красi.
Встелять срiбну скатертину,
Шати золотi.
Листопадовим розмаєм,
Осiнь промайне.
Зачекаємо на зиму.
Новий Рiк гряде.



Останнє оновлення на Понеділок, 30 жовтня 2017, 09:38
 
© 2018 Бібліотека Бурині. Всі права захищено!
© 2010-2011 Бібліотека Бурині: м.Буринь, Сумська обл., Україна.